Вміння брехати, або як один чоловік “розводив” всіх як дітей

У кожної людини є якийсь талант, якась особливість, саме якою вона і відрізняється від інших. Ось працював один такий чоловік у нас в цеху …

Вищий пілотаж.

У далекому 86-му працював я учнем слюсаря на одному заводі. Стояв він на околиці міста, і возили нас туди  службовими автобусами. І був у цьому цеху один дядько, Миронич, років п’ятдесяти, здавався він мені тоді древнім дідом. У дядька була чудова особливість – він умів брехати. І брехав віртуозно. Він був просто геній брехні. Саме не обманював, а брехав. Безкорисливо. Свого роду байкар. Всі його прекрасно знали, і любили саме за це …

Так ось, приїхав наш автобус, вивантажилися ми біля прохідної, стоїмо-куримо. І тут повз біжить Миронич. Один мужик йому зі сміхом:

– Чуєш, Миронич, збреши що-небудь!
– Відвали! Мені немає коли. Там Куликівський ставок спустили, риби повно. Треба швидше відпроситися у майстра, і мішок ще знайти. А то дітвора все розтягне!

І ховається на прохідній. Чоловіки здивованими очима подивилися один на одного, і не змовляючись ломанулись в сторону Куликівки, забивши на майстрів, план та інші принади. Риба! … На халяву! … Я, як сопливий, залишився в цеху їх прикривати. Через годину повернулися злі як чорти мужики. А Миронич, бігаючи від них по цеху, кричав:

– Чого ви! Самі ж просили збрехати!

Брехунів я з тих пір побачив багато. Сам грішний. Але щоб ось так, на льоту, не затримуючись ні на частку секунди, обманути два десятки мужиків по їх же власному проханню! …

Фото: medikforum.ru

Реклама