Історія про те як смерть попросила коваля поправити їй косу

Правильна розмова, інколи, може врятувати життя.

– Ви – коваль?. Голос за спиною пролунав так несподівано, що Василь аж здригнувся. До того ж він не чув, щоб двері в майстерню відкривалися і хтось заходив усередину.
– А стукати не пробували? – грубо відповів він, злегка розсердившись і на себе, і на моторного клієнта.
– Стукати? Хм… Не пробувала, – відповів голос.
Василь схопив зі столу ганчір’я і, витираючи натруджені руки, повільно обернувся, прокручуючи в голові відповідь, яку він зараз збирався видати в обличчя цьому незнайомцю. Але слова так і залишилися десь в його голові, тому що перед ним стояв вельми незвичайний клієнт.
– Ви не могли б поправити мені косу? – жіночим, але злегка хриплуватим голосом запитала гостя.
– Все, так? Кінець? – відкинувши ганчірку кудись в кут, зітхнув коваль.
– Ще не все, але набагато гірше, ніж раніше, – відповіла Смерть.
– Логічно, – погодився Василь, – не посперечаєшся. Що мені тепер потрібно робити?
– Поправити косу, – терпляче повторила Смерть.
– А потім?
– А потім наточити, якщо це можливо.
Василь кинув погляд на косу. І дійсно, на лезі були помітні кілька вищербин, та й саме лезо вже пішло хвилею.
– Це зрозуміло, – кивнув він, – а мені-то що робити? Молитися або речі збирати? Я просто в перший раз, так би мовити…
– А-а-а… Ви про це, – плечі Смерті затряслися беззвучним сміхом, – ні, я не за вами. Мені просто косу потрібно поправити. Зможете?
– Так я не помер? – непомітно обмацуючи себе, запитав коваль.
– Вам видніше. Як ви себе почуваєте?
– Та наче нормально.
– Ні нудоти, запаморочення, болю?
– Н-н-ні, – прислухаючись до своїх внутрішніх відчуттів, невпевнено сказав коваль.
– В такому разі, вам нема про що турбуватися, – відповіла Смерть і простягнула йому косу.
Взявши її в, моментально задерев’янілі руки, Василь почав оглядати її з різних сторін. Справ там було на півгодини, але усвідомлення того, хто буде сидіти за спиною і чекати закінчення роботи, автоматично подовжує термін, як мінімум, на пару годин. Переступаючи ватними ногами, коваль підійшов до ковадла і взяв в руки молоток.
– Ви це… Сідайте. Не будете ж ви стояти?! – вклавши в свій голос всю свою гостинність і доброзичливість, запропонував Василь.
Смерть кивнула і сіла на лавку, спершись спиною на стіну.

Реклама
Загрузка...