«Ідіть вчасно…»

Чудова стаття про те, як навчитися цінувати своє життя більше.

Ідіть вчасно. Додому, навіть якщо вас ніхто там не чекає, із запальної вечірки, від гостей без «на доріжку», від недоречних зв’язків і поганих звичок. Від депресії і похмурих думок, від важких спогадів, з відносин, що вижили себе, від людей, що руйнують вас, або від людини, що поруч з вами.

Дайте їй і собі шанс знайти того (а може, і себе самого), з ким буде краще, комфортніше, спокійніше в тій формі, в якій треба кожному з вас. Якщо вже ви не здатні це дати один одному з тих чи інших причин, не позбавляйте один одного спроби і надії знайти це в інших відносинах і в самому собі.

Не скупіться, не відбирайте у інших їх шанси бути щасливими так, як вони це розуміють, а у себе – свої. Тому що кожен з нас знаходиться в своїй точці еволюції, рухається в своєму ритмі, випромінює на своїй частоті, вібрує на своїй хвилі і отримує свій досвід. І якщо ви увійшли з кимось в резонанс – ви знайшли один одного і танцюєте спільний танець. А якщо в тривалий дисонанс – то отримаєте необхідний досвід, розпишіться під ним, подякуйте. І йдіть вчасно.

Не приводьте в рух механізм, який придавить вас жорстким гнітом обставин, коли ви будете змушені приймати рішення в умовах куди менш зручних для вас; де вам доведеться вислизати з-під жорен вельми поверхневих, але болючих «людських» суджень, яким діла немає до ваших справжніх, щирих і життєвих мотивів, до вашого терпіння і довгих спроб щось «зберегти», когось «врятувати».

Ідіть вчасно, не залишайте на тілі вашого життя глибокі шрами, не заражайте свою душу ненажерливим вірусом провини – почуттям, що з неймовірною ретельністю відторгає вас від свого виключно єдиного життя і від себе самого. Ідіть вчасно, не випалюйте малюнки на тендітній тканині вашої долі. І не зазіхайте на чужу шкіру.

Цінуйте своє життя більше, ніж ваше життя цінують інші. Ідіть вчасно, якщо хтось своє життя ставить вище вашого, бо у відповіді ви першочергово за своє життя і тільки потім за чиєсь. Ніхто не прийшов у це життя, щоб лягти на жертовний вівтар. І життя людині дане не для того, щоб приносити в жертву великі дари – саме життя і здатність любити. Нескладно втратити себе, нескладно розчинити себе в іншому, в чиємусь іншому житті, в чиємусь іншому світі, в чиїйсь іншій реальності. Нескладно навіть цього вимагати і бажати.

Знайти себе – важко. Тільки ми можемо визначати і допускати міру використання себе. Адже, жертвуючи собою вхолосту, понад відведеної вам міри участі в чиємусь житті, ви автоматично не додали собі (а може, і комусь, хто в цьому щиро потребує), або на якомусь іншому відрізку вашого житті вам не вистачить зовсім трохи – саме тих даремно витрачених сил.

Будь-які відносини плідні, коли в них є обмін, взаємодія, віддача. Це парний танець. Але якщо ви почали відтоптувати один одному ноги до болю і крові, потрібно припинити цей танець і, залікувавши рани, почати новий красивий танець, можливо, з новим партнером. І так в будь-яких взаєминах – партнерських, сімейних, робочих.

Вчіться йти вчасно як в середині ситуації, що склался, так і від самих ситуацій і обставин у своєму житті. Ви завжди знаєте цей момент: довіряйте собі, не вмовляйте себе,не обманюйте себе і не обманюйте інших.

Немає поганих людей, як би нам не хотілося про це посперечатися. Є люди, які відрізняються від нас. Бо істинний сенс цього священнодійства під сакральною назвою “життя” нам невідомий, але ним наповнене абсолютно все, що всередині і зовні, понад наше розуміння і в його межах, одухотворене і неживе. І немає іншої відповідальності, крім як перед собою і один одним, але в першу чергу – перед собою.

Все, що відбувається в нашому житті, все, що відбувається навколо нас і на далеких Галапагоських островах Еквадору, відбувається з нашого дозволу. Ми дозволили нашому життю бути таким, як воно є, ми привели цей час змін в дію, ми зірвали важіль з тієї пружини, що вирвалася з усією стислою силою і б’ється тепер в конвульсивно-хаотичному вільному ширянні. Ми дозволили переважати сірим відтінкам в нашому житті, ми дозволили собі всього боятися, ми дозволили собі бути аутсайдерами в своєму власному житті.

Озирніться, можливо, прийшов час піти від цього. Неймовірно важко кинути все те, що пережило себе, і піти, хто б що про це не писав. Йти важко, але йти вчасно просто необхідно. Дозрівайтє всередині своєї нескінченності стільки, скільки вам необхідно, але – йдіть вчасно.

Ідіть вчасно від суджень і думок інших, оберніть погляд до себе. Де точка вашої опори? Адже тільки так ви можете перевернути весь світ. Не шукайте її в інших, іншому, іншій. Видам вам секрет – її там немає! Як немає щастя в комусь, якщо його немає в вас.

Ідіть вчасно від нав’язливих ілюзій і нав’язаних страхів, але продовжуйте йти, продовжуйте мріяти, продовжуйте пробувати. Не бійтеся помилитися – адже це означає, що ви намагалися. Не бійтеся реакції інших людей, ви все одно не зможете її стовідсотково передбачити, поки не зробите задумане, а якщо зможете – тим більше страх безглуздий. Але у вас буде шанс вчасно піти. Так, саме піти і рухатися далі.

Ми розуміємо, коли у нас чогось немає, що нам би хотілося мати, коли нам чогось не дали, а ми чекали. Але ми ніколи не замислюємося про те, від чого нас вберегли, не давши нам бажане зараз.

Істина проста: все приходить вчасно, навіть дива. Тому йдіть вчасно, не затримуйте нікого. Тому що якщо ви затримуєтеся, сценарій життя вже переписується і для інших людей.

Автор: Тетяна Варуха

Фото: vycherpno.ck.ua

Реклама