Часом буде важко, але ви ніколи не пошкодуєте

Після прочитаного вам буде над чим задуматись

Після таких історій віриш, що цей світ небезнадійний!

Я входжу в ординаторську, сідаю в крісло, витягую ноги, привідкриваю очі.
– Перший рік?
– Що? – я здригаюся, підводжусь. В ординаторській була напівтемрява, я не помітив, що тут є хтось ще.
– Перший рік працюєте? – огрядний чоловік розташовується на дивані в дальньому кутку кімнати. – Просто я бачу, зайшов молодий лікар, втомлений і занадто схвильований одночасно.
– Вибачте, але стороннім тут знаходиться не можна.
– Прошу вибачення. Але я не зовсім сторонній. Я працював тут майже 30 років. Хірургом. Дитячим. Два роки на пенсії. Зайшов провідати колегу, Павла Олександровича. Ви його повинні знати, він тут головний лікар.
Чоловік підходить до мене.
– Василь Ігорович.
– Сергій … Сергій Володимирович, – обмінюємося рукостисканням. Пальці у нього тонкі, але рука тверда.
– Я вже йшов на вихід, але проходячи повз «рідну» ординаторську не втримався і заглянув. Цьому дивану років 10 точно! Скільки ночей на ньому провів на чергуваннях. Тільки присів, а тут ви. Дихає важкувато, на крісло прямо звалилися. Ну, думаю, – новачок!
– Я третій тиждень тут, після ординатури. Дитяча лікарня швидкої допомоги – відчайдушний вибір. Знаєте, всі ці травми у дітей … здається ніколи не звикну. Хоча колеги, запевняють, що вже через пару місяців не буду реагувати на крики і плач, «обросту лускою». Але якщо не вийде, попрошусь у «дорослу» клініку.

Василь Ігорович злегка посміхається, дивиться в очі.
– Я сподіваюся, що не обростете і залишитеся тут. Жодного разу в своєму житті я не пошкодував, що став саме дитячим хірургом. Наша професія дозволяє пізнати людину як ніяка інша. Можу з упевненістю сказати, що все справжнісіньке зустрічається саме в дітях. Страх, біль, відчай, сміливість, мужність і любов.

Василь Ігорович мовчить кілька секунд, хмуриться, розповідає:
-Років 15 тому, вночі забігає сюди в ординаторську сестра з приймального покою. – Автодорожка! Пацієнт важкий у другій операційній!

– Прибіг, бригада вже зібралася, на столі дівчинка років шести. Поки одягався і стерилізувався, дізнався подробиці. У машині була сім’я з чотирьох чоловік. Батько, мати і двоє дітей: близнюки хлопчик і дівчинка. Більше за всіх постраждала дівчинка: удар прийшовся в область правої задньої дверці, там де знаходилася дитина. Мати, батько і її брат майже не постраждали – подряпини та гематоми. Їм допомогу надали на місці. У дівчинки переломи, тупі травми, рвані рани і велика втрата крові. Через пару хвилин приходить аналіз крові, і разом з ним звістка, що саме третьої позитивної у нас зараз немає. Питання критичне – дівчинка «важка», рахунок на хвилини. Терміново зробили аналіз крові батьків. У батька – друга, у матері – четверта. Згадали про брата-близнюка, у нього, звичайно, третя.

Реклама
Загрузка...